Учителю!

Будь сонцем, яке випромінює людське

тепло, будь ґрунтом, збагаченим

ферментами людських почуттів, і сій

знання не тільки в пам’яті і свідомості

своїх учнів, а й у думках і серцях.

                                                                                                            Шалва Амонашвілі.

   Перші кроки педагогічної роботи… Мабуть мало кому вони давались легко, тим більше молодим, вразливим, без досвіду та ще й на новому місці. Де вже було думати про педагогічні вершини! Плоди напруженої праці дозріли не швидко. Був на творчому шляху складний період адаптації, часто відчай, але довелося боротись і стверджуватись на новому робочому місці. Ніколи робота вчителя не була способом існування, це була справа душі і серця.

   Крок за кроком доводилося йти до успіху, до визнання батьками, колегами. Головне в своїй роботі вбачала у вихованні особистості, Людини. З досвідом вдавалося розгледіти в кожній дитині найпотаємніше, вивести її на дорогу становлення громадянина. Всі роки педагогічної діяльності – це не просто робота, це – праця душі, бо, як стверджує народна мудрість, щоб осяяти світлом інших, потрібно носити сонце в собі.

   Критично здатна оцінювати свої здібності, частіше маю занижену самооцінку, в усіх дитячих невдачах частіше звинувачую себе. Справедливо вважаю, що зобов’язана забезпечити свідоме засвоєння основних теоретичних положень курсу хімії та навчити керуватись ними  під час вивчення властивостей речовин,  хіміко-біологічних  процесів, розв’язування розрахункових та експериментальних задач, тобто озброїти учнів обов’язковим загальноосвітнім мінімумом знань і вмінь, формувати їхні творчі здібності, виховувати екологічну культуру, гуманістичні риси, готовність до праці.

   З цією метою вивчення хімії ґрунтується на експерименті, на гармонійному поєднанні фактів і теоретичних засад. Важливу роль відводжу міжпредметним зв’язкам, що суттєво впливає на розуміння і формування сучасної картини світу. Тому намагаюся до кожного уроку підходити творчо з науково-методичними засадами, з раціональним використанням часу на уроці. Закликаю дітей до образної формули успіху:

мета + наполеглива праця = успіх.

   Всьому, що вміла і знала сама, намагалась навчити своїх вихованців. Часто допізна засиджувалася в школі разом з учнями, разом творили, вигадували, готували декорації, різні атрибути для нестандартних уроків та виховних заходів і все не просто заради галочки, а завжди націлювалися на перемогу, на позитивний результат. Коли в душі одна убогість, взагалі нічого робити в школі. Люблю рідне українське слово, цікавлюся народними звичаями і традиціями, переймаюся проблемами природи, вчу дітей бережно користуватися її дарами. Учитель навчає інших доти, поки навчається сам. Робота на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи зобов’язує до постійного творчого пошуку, до самоосвіти, адже слід не тільки самій знати, а й вести за собою колектив. За час педагогічної роботи виробився власний професійний почерк.  Головною формою організації навчальної діяльності є урок. Але часто він є нестандартним: чи то подорож, чи змагання, чи гра, коли навчання не здається обтяжливим, весело світяться допитливі очі, й дорога до школи не сковує чеканням нудної повинності. Крім всього завжди належну увагу приділяла затишку класної кімнати, пам’ятаючи, що більшу частину робочого дня діти перебувають саме в школі. Тут навіть буденно просте поняття шкільної науки набирає таких форм, що ніби само без натуги залітає в свідомість вихованців.

   Посадова робота складна, і, крім вміння, потребує колосальних зусиль і часу, не кажучи вже про відповідальність. Стараюся нікого не обділити порадою, діловою допомогою, а то й просто добрим словом. Бо всі надбання – це не просто комора з пудовим замком, а світла і відчинена для всіх світлиця. А після робочого дня – невтомна праця над собою. Аналіз дня, що минув, роздуми, плани і звичайно ж, постійне навчання.

   Люблю українську пісню, в хвилини радості чи туги часто думаю піснями. Захоплююся роботами народних майстринь, сама намагаюся продовжити традиції своєї родини, в якій зналися на столярній справі, ковальському мистецтві, плетінні з лози, в’язанні мережок, вишиванні, і взагалі, здається, не було такої справи, яку не могли б зробити мої батьки.

Всі людські перемоги – це результат любові: любові до рідної оселі і найдорожчих людей, любові до землі, на якій виріс, любові до улюбленої справи, любові до людей, що цінують справу твого життя, любові до життя, котре віддане дітям. Як донести до кожної дитини світ своїх знань і захоплень, навчаючи, виховувати в учнів доброту і любов до довкілля? Тільки любов’ю! І, звичайно, знанням своєї справи. До цього прагну все своє свідоме життя.

Можна жить, а можна існувати, можна думать, можна повторять,

Та не можуть душу зігрівати  ті, що не палають, не горять!Люди всі по своєму уперті: народившись, помирає кожна,

А живуть століття після смерті тільки ті, що роблять те, чого "не можна".

В. Симоненко «Можна»